Q Club

ГТС: у пошуках шляхів ефективного використання

Питання майбутнього газотранспортної системи продовжують хвилювати українське суспільство. Тому круглий стіл на тему: «Шляхи ефективного використання ГТС України, реверс, транзит, створення східноєвропейського газового хабу» зібрав численну аудиторію. Організатори — Експертна Рада з питань розвитку газової промисловості та ринку природного газу та МГО Київський міжнародний енергетичний клуб «Q-Club».

Захід пройшов на тлі низки резонансних подій навколо української ГТС. Зокрема, на початку травня в Брюсселі відбувся присвячений їй круглий стіл. Крім того, актуальність даної теми посилювалася поданням до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України проекту закону, яким передбачається в тому числі можливість приватизації НАК «Нафтогаз України», її структурних підрозділів, а також вітчизняної ГТС. Нагадаємо, перший проект Закону України «Про приватизацію ГТС України» був представлений народними депутатами ще в 2000 році.

Вадим Чупрун, заступник голови правління НАК «Нафтогаз України»
, сфокусував увагу присутніх на стратегічному та геополітичному значенні української газотранспортної системи. Він, зокрема, нагадав, що українська ГТС міцно пов'язана з газотранспортними системами сусідніх європейських країн та інтегрована в загальноєвропейську газову мережу. «Українська ГТС є мостом між газодобувними регіонами Росії, Центральної Азії та споживачами країн Європи. Зважаючи на той факт, що приблизно чверть природного газу, який поставляється в ЄС, транспортується через територію України, ГТС має стратегічне значення для ЄС. Крім того, існуючі потужності української ГТС дозволяють задовольнити попит на природний газ для всіх споживачів країн ЄС без будівництва нових газопроводів», — сказав пан Чупрун.

На території України знаходиться 12 ПСГ, загальний активний обсяг яких перевищує 30 млрд. куб. м. За словами пана Чупруна, ПСГ України дають можливість створювати резерви природного газу як для України, так і країн Західної Європи, регулюючи сезонну нерівномірність, підтримуючи нормальний режим роботи газотранспортних систем. За обсягом зберігання активного газу Україна займає третє місце в світі і друге в Європі, питома вага активної ємності українських ПСГ у Європі становить 20%. Необхідний обсяг газу в ПСГ для забезпечення споживачів України становить 15 млрд. куб. м. «Таким чином, існує реальна можливість зберігання в ПСГ України природного газу для європейських компаній в обсязі до 15 млрд. куб. м. НАК «Нафтогаз України» в останній рік зробив дуже багато для того, щоб привернути увагу європейських компаній до ГТС України і зокрема до ПСГ, але поки ще результат не зовсім для нас прийнятний », — сказано у виступі.

У «Нафтогазі України» не сумніваються в тому, що і надалі ГТС України збереже своє стратегічне значення для ЄС. Цьому сприяє і членство України в Енергетичному співтоваристві, необхідність виконання в рамках цієї спільноти взаємних зобов'язань. «Ми всі свої зобов'язання, які взяли при вступі до Енергетичного співтовариства, виконуємо, хто б що не говорив. Заступник глави НАКу також зазначив, що ситуація на українському газовому ринку за останні три роки кардинально змінилася. «Нашими пріоритетами сьогодні є побудова лібералізованого ринку газу в Україні і поетапна інтеграція в загальноєвропейську газову систему загальноєвропейський газовий ринок, — сказав пан Чупрун. – З прийняттям нового законодавства з'явилася практично можливість здійснювати торгові операції на внутрішньому ринку на засадах конкуренції, мати вільний доступ до існуючої системи газопроводів, а також до ПСГ».

За словами виступаючого, в компанії враховують можливість впливу на завантаженість української ГТС будівництва Росією обхідних газопроводів. У той же час змінюється концепція використання ГТС, яка вже не розглядається виключно як трубопровід для прийому і передачі російського газу з одного кордону на інший. «У корені міняються функції української ГТС. По-перше, ГТС в перспективі повинна забезпечити безперебійне постачання газу на український ринок, в тому числі в перспективі — нетрадиційного — до Європи. У цьому нас підтримує Єврокомісія, заявляючи про готовність допомогти Києву набути статусу виробника і експортера природного газу. По-друге, зростають сумніви в доцільності реалізації таких інфраструктурних проектів, як «Південний потік» і «Ямал-Європа-2», — зазначив пан Чупрун.

НАК «Нафтогаз України» докладає максимум зусиль до подальшої модернізації та реконструкції ГТС. Першим етапом проекту модернізації та реконструкції ГТС України стала реконструкція магістрального газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород. «Ми очікуємо прискорення першого етапу модернізації та реконструкції магістрального газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород, зокрема, виділення міжнародними фінансовими організаціями необхідних кредитних коштів», — повідомив В. Чупрун.

Також на порядку денному – реалізація проекту модернізації КС «Бар» газопроводу «Союз» за участю німецьких Ferrostaal і Deutsche Bank AG. За цим, як очікується, послідують ще 11 КС. За словами В. Чупруна, Ferrostaal і Deutsche Bank AG заявили про готовність взятися за модернізацію всієї ГТС України. «Модернізувати існуючу українську ГТС буде набагато дешевше і швидше, ніж побудувати обхідні трубопроводи», — зауважив пан Чупрун.

За його словами, комплекс згаданих заходів разом з відпрацюванням можливості поставки в Україну газу з Хорватії через Угорщину, а також продовження відпрацювання питання поставок газу з Європи до України через територію Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії дозволить говорити про поетапне формування в нашій країні газового хабу. Створення в Україні східноєвропейського газового хабу може стати важливим фактором для входження України в європейський газовий ринок. При цьому виникають передумови для реалізації ряду важливих заходів для забезпечення енергетичної безпеки держави, серед яких — лібералізація українського газового ринку; диверсифікація шляхів постачання природного газу; досягнення енергетичної незалежності; зниження ціни імпортованого природного газу; створення умов для забезпечення зберігання газу європейськими трейдерами в ПСГ України .

Україна є зручною для біржової торгівлі газовим майданчиком. Наявність на кордоні між Україною та ЄС технічних можливостей для реверсних поставок газу, розташування на заході України потужних ПСГ створюють реальні умови для входження України в європейський газовий ринок.

«Входження України в європейський конкурентний газовий ринок забезпечить в першу чергу рентабельність всіх чотирьох транзитних газопроводів України. Навіть з урахуванням прогнозу мінімального, за даними експертів, 40-50 млрд. куб. м, завантаження вітчизняної газотранспортної системи імпортним російським газом до 2020 року ми більш ніж упевнені, що ГТС України буде основною артерією постачання в Європу вуглеводнів», — завершив В. Чупрун.
Олег Михалевич, заступник головного інженера з питань модернізації та перспективного розвитку ГТС України ПАТ «Укртрансгаз», зупинився на перспективах і можливостях модернізації української ГТС. Він, зокрема, підкреслив, що за підсумками минулого року ПАТ «Укртрансгаз» повністю впоралося з виконанням покладених на компанію завдань. ГТС працювала надійно, виконувала всі функції з транспортування газу споживачам України, а також транзиту газу до європейських країн.

У 2012 році вітчизняна ГТС забезпечила поставку 50,9 млрд. куб. м газу українським споживачам. Але її транзитне значення поступово зменшується – якщо в 2005 році транзит через ГТС України склав 121,4 млрд. куб. м газу, то в 2012 році – 82 млрд. куб. м. Така ситуація викликана, з одного боку, політикою створення обхідних по відношенню до України транспортних потужностей, яку в даний час реалізує ВАТ «Газпром», з іншого – скороченням попиту на газ російського походження, яке спостерігається в останні роки в європейських країнах. Якщо така тенденція продовжиться, то при падінні обсягів транзиту до рівня менше 60 млрд. куб. м на рік при нинішньому рівні тарифів експлуатація всієї ГТС стане нерентабельною, якщо ж транзит стане менше 40 млрд. куб. м на рік – можуть виникнути проблеми з газозабезпеченням східних регіонів України. Крім того, в цьому випадку необхідно буде виводити один або два «транзитних» газопроводу з експлуатації, що призведе до великим капіталовкладенням для переформатування всієї ГТС.

У цих умовах актуальною є модернізація ГТС, оскільки економічні показники її роботи (насамперед – коефіцієнт корисної дії компресорних агрегатів) на сьогоднішній день не відповідають світовим стандартам. Модернізація буде вимагати притягнення близько 5,3 млрд. доларів США і дозволить підтримати проектні параметри роботи газопроводів, підвищити надійність транспортування природного газу споживачам, знизити витрати паливно-енергетичних ресурсів, зменшити негативний вплив на навколишнє середовище.

«Такі капітальні вкладення забезпечать надійний і ефективний транзит газу до Європи в обсязі 145 млрд. куб. м на рік до 2030 року і надалі й є значно нижче капіталовкладень порівняно з іншими проектами поставок газу в Європу – з «Північним потоком» (вартість 14,8 млрд. євро; потужність двох ниток 55 млрд. куб. м), «Південним потоком »(вартість 24 млрд. євро; потужність 63 млрд. куб. м), які розраховані на одну і ту ж ресурсну базу, — зазначив О. Михалевич. – Таким чином, економічний аналіз модернізації та реконструкції ГТС показує високу ефективність вкладення інвестицій».

За словами О. Михалевича, основними напрямками модернізації та реконструкції будуть і залишаються транзитні газопроводи Уренгой-Помари-Ужгород, «Союз», «Прогрес», а також північна частина газопроводів, які будуть складати і надалі основний маршрут транзиту, і які визначені компанією як пріоритетні об'єкти модернізації інфраструктури.

Вибір об'єктів і напрямів модернізації безпосередньо залежатиме від майбутніх обсягів транзиту. Фахівцями ПАТ «Укртрансгаз» спільно з незалежними міжнародними експертами розроблені кілька сценаріїв завантаженості ГТС: оптимістичний – 110 млрд. куб. м, базовий – 80 млрд. куб. м, песимістичний – 60 млрд. куб. м. Виходячи з цих прогнозів, компанія розробила відповідні програми дій.

Що вже зроблено? Розпочато проект модернізації та реконструкції ГТС України, а саме перший етап – модернізація магістрального газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород із залученням власних коштів – понад 100 млрд. грн. Вкладено в 2012 році. Очікується залучення міжнародних донорів – ЄБРР і ЄІБ.
Також розпочато проект з модернізації КС «Бар» газопроводу «Союз» за допомогою Ferrostaal і Deutsche Bank AG. Для реалізації цього проекту між ПАТ «Укртрансгаз» і Deutsche Bank AG укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії в розмірі 53,5 млн. євро.

«Українська ГТС була і є надійним транзитером природного газу. Практика показує, що на сьогоднішній день український напрямок є найбільш економічно обгрунтованим і надійним коридором транзиту до Європи», – підкреслив О. Михалевич.

Олександр Тодійчук, президент Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-Сlub», звернув увагу на ряд питань, які стосуються української ГТС, в рамках взаємин Україна – Росія – ЄС. Вітчизняна ГТС є елементом геополітичної гри. У цьому контексті експерти малюють різні сценарії – кордон геополітичних впливів може пройти по східних кордонах країни, за західними і навіть через територію України. «На жаль, ГТС постає свого роду ключем у вирішенні багатьох питань геополітичного плану. Однак прагматизм з одного боку і загострення політичної напруженості – з іншого, не дали досі знайти компромісне рішення. І сьогодні ми повинні його відшукати, порівнюючи різного роду сценарії з бізнес-планами», – констатував експерт.

На сьогоднішній день в Україні намітився певний прогрес – прийнятий закон «Про засади функціонування ринку природного газу». Прийнятий і цілий ряд підзаконних актів. Наприклад, скасована монополія НАК «Нафтогаз України» на реалізацію імпортного газу. НКРЕ затверджено порядок доступу до мереж, прийнято рішення про надання статусу кваліфікованих споживачів. Проведено реорганізацію дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України». Є зрушення в проектах будівництва СПГ-терміналу, нетрадиційного газу …

У той же час ключовим учасником всіх подій, які стосуються української енергетики, прагне стати Росія. Зрозуміло, що проекти, реалізовані компаніями Shell, Chevron і ExxonMobil в Україні по нетрадиційному газу, реверсні поставки газу через Польщу, Угорщину і Словаччину – все це неприйнятно для «Газпрому». На сьогоднішній день ведуться дуже активні переговори щодо доступу «чужаків» до української ГТС. «Газпром» поки не допускає можливості, щоб інші компанії мали вільний доступ до трубопроводу, наполягає на укладенні погоджувальних схем тощо, що може перешкодити диверсифікації джерел поставок газу в Україну.

Україна має ряд зобов'язань у рамках Енергетичного співтовариства, які суперечать умовам, що висуваються нашій країні з боку «Газпрому» щодо подальшої спільної діяльності. Україна також є членом Енергетичної хартії і має ряд зобов'язань, в той час як РФ не ратифікувала протокол про ЕХ. Як все це поєднувати в українсько-російській співпраці – поки відкрите питання.

З іншого боку, певні проблеми є і у самого «Газпрому». За прогнозами, ціни на газ на внутрішньому російському ринку через 8-10 років можуть зрівнятися з зовнішніми цінами, а це потягне за собою серйозні зміни вантажопотоків. Тим часом, власники «Газпрому» зацікавлені продавати газ якомога дорожче, мінімізуючи транспортні витрати.

За словами А. Тодійчука, Україна почала пропонувати більш відкрито спільне використання ПСГ. «У той же час іноземні компанії вимагають, щоб ми прив'язали їх, умовно кажучи, додатковими трубопроводами з європейською системою, мета – убезпечити відбір газу в потрібний час. Рівень підйому газу повинен покривати пікові навантаження – тоді цінність ПСГ зростає», – констатував пан Тодійчук.

Варто замислитися і над іншими питаннями. «З одного боку, ми маємо намір створити хаб на базі українських ПСГ, і вантажопотоки будуть йти із заходу на схід і зі сходу на захід, з іншого – Україна чекає подальше зниження обсягів транспортування російського газу через українську ГТС і появи значних обсягів вільних потужностей. Однак на яких принципах все це буде працювати і поєднуватися з умовами, які висуває сьогодні «Газпром» у своїй формі консорціуму, — поки невідомо», – сказав експерт.

При цьому О. Тодійчук звернув увагу, що газопровід «Північний потік» завантажений на третину і тариф там дуже високий, тому що необхідно повертати кошти, вкладені в його будівництво. На сьогоднішній день зросла вартість реалізації проекту «Південний потік». «Сухопутні маршрути довели, що вони більш економічно виправдані. Тому Україна буде залишатися власником дуже потенційно привабливого бізнесу. «Укртрансгаз» може стати дуже успішною компанією – за умови відокремлення і позбавлення від цілого ряду непрофільних витрат», – зазначив експерт.

Серйозного доопрацювання, на думку пана Тодійчука, вимагає тарифна політика. «Україна сьогодні платить одну з найвищих цін в Європі за газ і в той же час має найнижчий в Європі тариф на транспортування і зберігання газу. Особливо це актуально зараз, коли РФ скорочує обсяги поставок. Адже всі розуміють: чим менше прокачуємо, тим вище повинен бути тариф. Тому Україні необхідно переглянути тарифи. Думаю, західні партнери нас зрозуміють», — сказав О. Тодійчук.

Крім того, відкритість України стосовно Заходу надасть нашій країні більшої впевненості в переговорах з російським монополістом. «Адже не тільки Україна втратить від реалізації «Південного потоку». Певні втрати очікують і Словаччину, і Угорщину, й інші країни, які ідуть наступними у ланцюжку транспортування російського газу до Європи через Україну. Тому ми повинні об'єднати зусилля в пошуках оптимального виходу з цієї ситуації», – вважає пан Тодійчук.

Він також звернув увагу, що в рамках об'єднаної ГТС Євросоюзу зараз реалізується цілий ряд проектів СПГ-терміналів. Було б непогано, якби Україна стала учасником розвитку цієї ГТС на своїй території, вважає експерт. Для цього необхідно побудувати газовимірювальні станції по периметру українських кордонів. «Цей проект був початий — згадаймо метрологічний центр у Боярці Київської області. Однак небажання конфліктувати з Росією загальмувало продовження цього проекту. Тим часом, Україну неодноразово звинувачували у крадіжці газу. Тільки незалежний контроль наших газотранспортних потоків може назавжди зняти подібні звинувачення. І, звичайно ж, якщо ми говоримо про ринок газу, то газовимірювальні станції є обов'язковим його атрибутом», — сказав О. Тодійчук.
Радикально вирішити проблему українського газового ринку і, зокрема, ГТС України можливо лише шляхом його реорганізації за європейськими стандартами, з подальшою інтеграцією в європейські ринки. Леонід Уніговський, генеральний директор ТОВ «Нафтогазстройінформатіка», представив програму входження України в європейський газовий ринок. При цьому він торкнувся ситуації на газовому ринку Європи.

У контексті лібералізації газових ринків у більшості країн ЄС триває процес поступового доповнення (заміщення) традиційного для неї способу формування ціни на газ на основі вартості заміщення альтернативних палив у кінцевого споживача моделлю, побудованою на ринковій конкуренції, яка балансує попит і пропозицію.

У цьому процесі, поряд з таким важливим сегментом вільного ціноутворення, як біржова торгівля, для реалізації другого способу додатково працює мережа ринкових спеціалізованих майданчиків ліквідної торгівлі газом — хабів.

За підсумками 2011 року, фізичні спотові обсяги на всіх європейських хабах перевищили сумарно 240 млрд. куб. м, що склало 54% від загального споживання газу в ЄС. «Віртуальні» продажі газу на хабах досягли в 2011 році 1 трлн. 680 млрд. куб. м.

Перспективна Цільова модель єдиного ринку газу ЄС передбачає створення системи «газових» економічних регіонів, кожен з яких буде мати обсяг споживання природного газу не менше 20 млрд. куб. м на рік. Така торгівельна зона, яка може охоплювати території декількох держав-членів ЄС, організується на принципах «вхід-вихід» і має один віртуальний хаб, на який повинен поставлятися весь газ. Потужності на вході бронюються незалежно від потужностей на виході, а інфраструктура дозволяє вільно доставити газ будь-якому споживачеві всередині зони.

17 вересня 2012 Єврокомісія представила проект закону, який зобов'язує країни-членів ЄС об'єднати в єдину мережу на основі Третього енергопакету їх системи транспортування газу вже до кінця 2014 року, з метою знизити залежність від «неєвропейських» постачальників. Законопроект покликаний забезпечити реалізацію трьох цілей: реальної інтеграції в газовій сфері, зниження залежності від поставок з Росії та покращення екології.
Об'єднання газопроводів 27 європейських країн в єдину мережу і вільна циркуляція по ній газу дасть можливість країнам не використовувати вугілля, який є дуже шкідливим для навколишнього середовища.

Л. Уніговський акцентував увагу присутніх на тому, що Україна має реальну можливість отримати базовий варіант транзиту газу після 2030 року. За прогнозами Оксфордського інституту енергетичних досліджень і енергетичного центру Сколково, в 2020 році різниця між попитом на газ в Європі і підписаними контрактами складе 50 млрд. куб. м, у 2025 році — 140 млрд. куб. м. Крім того, експерти вказують на можливість появи на ринку в цей період незаконтрактованого, неросійського газу — в обсязі 240-270 млрд. куб. м. Тобто у «Газпрому» може бути достатньо велика конкуренція. І є надія, що Україна від песимістичного сценарію (30-40 млрд. куб. м) зможе перейти до базового варіанту завантаження ГТС на рівні 70-80 млрд. куб. м.

Головним завданням для України на сьогоднішній день є формування конкурентного ринку газу. Однак сама по собі ліквідація монополії НАК «Нафтогаз України» проблеми не вирішить, вважає Л. Уніговський. Вона повинна супроводжуватися структурною ціновою реформою, диверсифікацією джерел постачання газу в Україну і переглядом умов контракту НАК «Нафтогаз України» з ВАТ «Газпром», зокрема в частині відмови від умов «бери або плати».
Серед інших заходів, які надалі забезпечать входження українського внутрішнього ринку в європейську структуру газових ринків, пан Уніговський назвав: вдосконалення правил доступу, наближення їх до європейських мережевих кодексів; відповідно до Регламенту 715/2009, перехід на тарифну систему «вхід-вихід», розуміючи, що для транзиту збережеться дистанційний тариф; розробка і застосування методик визначення вільних пропускних потужностей, правил їх замовлення (продажу) та перепродажу; модернізація західних ПСГ з тим, щоб збільшити їх можливості щодо добового відбору газу. Створення гнучкої тарифної системи зберігання газу в ПСГ; перехід на енергетичні показники обліку газу.

Привабливою виглядає також ідея створення фізичного хабу на базі українських ПСГ. Для цього можна створити окрему акціонерну компанію, залучаючи до неї, крім ПАТ «Укртрансгаз», операторів польських, угорських та словацьких газотранспортних систем і, можливо, ВАТ «Газпром».

Сергій Дяченко, експерт з енергетичних питань
, розповів про енергетичні директиви Євросоюзу та їх вплив на реформування газового ринку України.
На сьогоднішній день «газове» законодавство ЄС стосується трьох основних питань: забезпечення функціонування внутрішнього ринку природного газу ЄС; забезпечення взаємозв'язку мереж транспортування природного газу в рамках ЄС; забезпечення ЄС поставками природного газу. Об'єднує їх кінцева мета — побудова єдиного енергетичного ринку ЄС, в якому в повному обсязі будуть реалізовані основні свободи і забезпечена вільна конкуренція.

Сучасне «газове» законодавство ЄС бере свій початок у другій половині 80-х років минулого століття, коли була розпочата практична реалізація реформ, впроваджених Єдиним європейським актом 1986 з метою побудови внутрішнього ринку ЄС. Незважаючи на деякі досягнення, станом на сьогоднішній день реформування ринку природного газу все ще не закінчено. Остаточне формування єдиного ринку природного газу планується завершити в 2014 року.

Прийняття спеціального «газового» законодавства Європейського співтовариства було ініційовано в 1986 році, коли Рада міністрів прийняла резолюцію, яка визначала цілі співтовариства в сфері енергетики до 1995 року і, зокрема, передбачала «більшу інтеграцію, вільну від бар'єрів на шляху торгівлі, внутрішнього ринку енергії з метою поліпшення безпеки постачання, зменшення витрат і поліпшення економічної конкуренції».

Газові ринкові реформи ЄС і їх законодавче наповнення можна розділити на чотири етапи. В їх основу покладено три енергетичних пакети.
Реформування ринку газу в Європі (лібералізація) має мету знизити ціни для споживачів газу і залучити інвестиції в його видобуток і розвиток газотранспортної системи. Досягти таких результатів планувалося шляхом посилення конкуренції у сфері збуту, видобутку і забезпечення безумовного доступу третіх сторін до газотранспортної і газорозподільної систем.

Директива 98/30/ЄС (Перша газова директива) визначила практичні заходи щодо лібералізації національних газових ринків, спрямовані на всі ланки видобувно-збутового газового циклу. Одночасно впроваджувалася практика постійного моніторингу зазначених заходів та регулярного звіту ЄК про хід лібералізації (контрольні звіти ЄК).

Виконання директиви протягом 1999—2003 років продемонструвало переваги лібералізованих ринків, насамперед, посилення конкуренції і, відповідно, підвищення ефективності їх функціонування, зниження можливостей для зростання роздрібних цін, підвищення якості обслуговування. Водночас лібералізація збільшила ризики для безпеки поставок, пов'язані з недосконалістю ринкових механізмів, а також зумовила хвилю злиттів і поглинань газових компаній та їх вихід в суміжні сектори («горизонтальні поглинання»), що створювало ризики звуження конкурентного середовища та посилення тенденцій монополізації ринків.

З'ясувалося, що Перша газова директива не в повній мірі врахувала ризики лібералізації та проблеми функціонування ринку. А саме: не вистачало конкретних заходів щодо забезпечення рівних умов для всіх суб'єктів ринку та усунення ризиків зловживання домінуючим становищем з боку потужних вертикально інтегрованих компаній; не повною мірою були вирішені питання впровадження недискримінаційних тарифів та захисту прав невеликих споживачів; вимагала врегулювання правова колізія між вимогою поділу функцій видобутку, постачання і транспортування, з одного боку, і правом власності – з іншого; була недооцінена роль довгострокових контрактів у забезпеченні надійності поставок; Другий енергетичний пакет був направлений на усунення зазначених вище недоліків.

Але не всі запропоновані ним заходи були ефективними.
Так, Друга газова директива встановлює, що поділ функцій видобутку, постачання і транспортування не визначає зобов'язань відокремити права власності на активи газотранспортної системи від вертикально інтегрованої компанії. Такий стан директивного документу, по-перше, не виправила зазначену вище правову колізію, по-друге, може свідчити про значний вплив потужних європейських енергетичних концернів на уряди держав — членів ЄС, внаслідок чого Європарламент був змушений на цьому етапі відмовитися від ідеї повного поділу функцій шляхом виведення активів.

Тому, незважаючи на значний прогрес у справі лібералізації ринків газу, рівень конкуренції був недостатній, ринки залишалися в більшості національними (регіональними) з порівняно невеликими обсягами транскордонної торгівлі. Оптові ринки газу та електроенергії розвивалися повільно, разом з тим зберігалися високі ціни і обмеження пропозиції для споживачів.

З цієї причини в 2005 році Єврокомісія почала дослідження енергетичного сектора для визначення перешкод, що заважають розвитку конкуренції на цих ринках. За його результатами був запропонований Третій енергетичний пакет. Єврокомісія і Рада міністрів ЄС розраховували припинити укрупнення компаній шляхом прямого адміністративно-законодавчого тиску. Планувалося примусово розділити вертикально інтегровані енергетичні компанії, але Європарламент цю пропозицію Єврокомісії 9 липня 2008 відхилив. Рада міністрів запропонувала Європарламенту 10 жовтня 2008 у другому читанні компромісну схему, яка, зберігаючи газопроводи у власності енергетичних компаній, вводить особливі умови роботи їх підрозділів, що відповідають за інфраструктуру.

Разом з тим Європарламент проголосував за запропоновану Єврокомісією норму, згідно з якою треті країни не можуть контролювати в ЄС енергетичні магістралі, включаючи газопроводи, якщо вони не є об'єктом особливої міжнародної угоди між ЄС і цієї третьою країною.

Подальший розгляд законопроекту гальмувався протидією великих енергетичних компаній. Тільки спровокована Росією газова криза в січні 2009 року, що призвела до припинення поставок газу в ЄС, стала поштовхом до прийнятим 22 квітня 2009 року Європарламентом і 13 липня 2009 Єврокомісією компромісного варіанту Третього енергетичного пакету.

Спочатку передбачалося, що протягом 18 місяців його положення будуть імплементовані країнами-членами, а необхідні для його виконання 24 підзаконних акти, зокрема 24 мережевих кодекси, будуть розроблені. Потім цей термін кілька разів переносився, і зараз метою Єврокомісії є завершення підготовки пакету документів, необхідних для запуску єдиного ринку до 2014 р.

Щодо оцінки стану лібералізації ринків газу на сьогоднішній день ще ведуться дискусії. Наприклад, норвезька компанія Statoil (Норвегія не є членом ЄС) говорить про прискорення лібералізації європейських газових ринків. Ринки Великобританії, ФРН, Бельгії, Нідерландів і Скандинавських країн вважаються лібералізованими, на проміжному етапі лібералізації знаходяться ринки Франції, Іспанії, Італії, повільною вважається лібералізація газових ринків у Центральній та Східній Європі.

Разом з тим Європейська комісія не має претензій до Німеччини, Франції та Італії щодо виконання законодавчих та нормативних актів ЄС. У січні 2013 р. ЄК передала до суду правосуддя ЄС справи стосовно Великобританії, Болгарії та Естонії за неповну імплементацію норм Третього енергопакету.

Таким чином, на сьогоднішній день європейське законодавство дає наступні варіанти реформування вертикально інтегрованих компаній. У цьому контексті важливим питанням є завершення поділу вертикально інтегрованих компаній. Основна правова колізія перших двох енергетичних пакетів між вимогою поділу функцій видобутку, постачання та транспортування, з одного боку, і правом власності — з іншого, знайшла своє компромісне рішення в третьому енергетичному пакеті.

У його рамках вертикально інтегровані компанії можуть реформуватися за однією з трьох схем.
Перший варіант припускає примусове розділення власності вертикально інтегрованих холдингів: енергетичні компанії повинні продати свої транспортні мережі незалежному операторові і не зможуть мати в ньому контрольного пакету.
Другий варіант дозволяє компаніям залишитися власником транспортних мереж. Але управлінням мережами в цьому випадку повинен займатися «незалежний оператор системи» (independent system operator, ISO).

Право прийняття рішень в комерційних та інвестиційних питаннях надається ISO, який призначається національним урядом з попередніми схваленнями такого рішення Єврокомісією.

Третій варіант, як і у випадку з ISO, також передбачає збереження вертикально інтегрованих корпорацій, проте їх діяльність контролюватиме спеціально створений «наглядовий орган», а поточне управління мережами здійснюватиме окреме організаційне утворення — незалежна дочірня компанія, «незалежний оператор транспортування» (independent transmission operator, ITO).

Після вступу в Європейське Енергетичне співтовариство Україна отримала системну основу для реформування ринку газу за європейськими принципами. На сьогоднішній день певні кроки вже зроблено – у 2010 році прийнято ключовий закон «Про засади функціонування ринку природного газу». Прийнятий і цілий ряд підзаконних актів. Наприклад, скасована монополія НАК «Нафтогаз України» на реалізацію імпортного газу. Національною комісією з державного регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) затверджено порядок доступу до мереж, прийнято рішення про надання статусу кваліфікованих споживачів. Проведено реорганізацію дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України». Але головне завдання – формування конкурентного ринку газу – вирішити поки не вдалося. Очевидно, що ключовим питанням цього процесу є реформування компанії «Нафтогаз України». При цьому необхідно врахувати, що ліквідація монополії НАКу та її дочірніх структур на ринку промислових споживачів газу і збільшення числа постачальників за нинішніх умов можуть чи не створити достатніх конкурентних умов на ринку і не призвести до зниження ціни газу. Справа в тому, що 90% газу, що продається на внутрішньому ринку промисловим споживачам, має російське походження. Тому після лібералізації ринку компанії-постачальники будуть реалізовувати той же газпромівський газ, а цінова конкуренція між ними буде відбуватися тільки в частині вартості їх послуг. Це насамперед стосується вирішення питань доступу до ресурсу, трубопроводів і споживачів.

Політичні та економічні реалії України несприятливі для відокремлення інших ключових структур «Нафтогазу України». Зокрема відокремлення «Укртрансгазу», швидше за все, призведе до зміни статусу української ГТС, яке відбудеться або за білоруським сценарієм, або в рамках двостороннього консорціуму. Перспективи створення тристороннього консорціуму дуже сумнівні, оскільки Третій енергетичний пакет, який Україна як член Енергетичного співтовариства з часом буде впроваджувати, створить перешкоди на шляху участі у проекті європейських газових компаній. Відділення і подальша приватизація видобувних компаній «Нафтогазу України» знищить «соціальний» газ, і населення буде змушене купувати його за найвищими в Європі цінами.
Виходячи з вищевикладеного, реформування НАК «Нафтогаз України» доцільно провести таким чином, щоб «Укртрансгаз» став independent transmission operator — незалежним оператором з транспортування, за аналогією з польським GAZ System.

На нинішньому етапі реформування збереження цілісної вертикально інтегрованої структури НАК «Нафтогаз України» в цілому буде відповідати світовим економічним реаліям, коли великі компанії, намагаючись скоротити постійні витрати, здійснюють поглинання і / або об'єднання, укрупнюючи таким способом структури. При цьому наслідки будуть позитивними для таких сфер діяльності компанії: проведення єдиної галузевої та корпоративної політики, наприклад, щодо стратегії її розвитку та реформування; акумуляція коштів для здійснення масштабних проектів і вирішення критичних завдань, наприклад, розрахунків за спожитий російський газ в умовах економічної кризи; участь у серйозних міжнародних проектах, оскільки НАК «Нафтогаз України» як вертикально інтегрована компанія буде мати кращі можливості для капіталізації і більш прогнозовані фінансові потоки, що позитивно вплине на поліпшення кредитного рейтингу; оптимізація трансфертного ціноутворення та обмеження фінансових ризиків; відносини з кредиторами компанії, які можуть негативно сприймати спроби виділити з НАКу найбільш ліквідні бізнеси.

За умови збереження вертикально інтегрованої структури компанії необхідно буде радикально переглянути систему відносин і повноважень між нею та її дочірніми компаніями в контексті оптимізації фінансово-господарської діяльності та контрольно-управлінських функцій з метою дотримання норм європейського права та введення європейської управлінської культури.

При такому підході доцільною представляється часткова приватизація «Нафтогазу України» з реалізацією IPO на одному із європейських майданчиків. Це дозволить задіяти кошти на модернізацію застарілих основних фондів, підвищити ринкову капіталізацію, поліпшити структуру акціонерного капіталу і кредитний рейтинг, а також долучитися до європейської корпоративної культури.

Реформування газового ринку України за описаним сценарієм повинно супроводжуватися створенням технічних можливостей надходження газу з альтернативних джерел. Після диверсифікації джерел надходження та інтеграції в європейські ринки можливо буде провести більш глибокий поділ. При цьому важливу роль у диверсифікації надходження газу в Україну може зіграти її ГТС, яка в реверсному режимі може забезпечити постачання в країну з Європи в перспективі до 30 млрд. куб. м газу.

У той же час запропоновані вище заходи з реформування газового сектору України за європейськими принципами на тлі прогнозованої більшістю ключових світових аналітичних структур позитивної динаміки європейських ринків газу зможе вивести ГТС України в проектні режими роботи і проектне завантаження після 2030 року.

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»
, представив презентацію «Метаморфози газових ринків ЄС та РФ. Наслідки для України», в якій докладно аргументував недоцільність здачі ГТС в обмін на дешевий газ, враховуючи сучасні тенденції на світовому газовому ринку.

Експерт розповів про те, що відбувається в РФ і Європі з точки зору цінового аспекту щодо газу, а також нафти, оскільки в даний час зберігається прив'язка газових цін до нафтових. М. Гончар, зокрема, зазначив, що прогнозна середня ціна російського газового експорту в Європу на 2013 р. в прив'язці до нафтових цін може скласти 366 дол. за тисячу кубометрів; 366 дол. мінус 100-доларова «знижка» (за харківським домовленостям ) дорівнює 266 дол., що приблизно дорівнює очікуваній ціні на газ для України в разі здачі ГТС (оренди, створення консорціуму або СП з «Газпромом»); 266 дол. перетворюються в 366 дол., якщо РФ скасує постанову свого уряду від 30 квітня 2010 № 291 про 100-доларову «знижку»; за даними центробанку РФ, середня ціна всього російського газового експорту в 2012 році склала 352,56 дол. за тисячу кубометрів.

У підсумку експерт задається питанням: чого коштує такий обмін, якщо цінова тенденція на газових ринках призведе до зниження експортної ціни? «Якщо ціни на Brent і західнотехаську нафту будуть піддаватися зниженню під тиском додаткових обсягів нетрадиційної нафти і внаслідок дій окремих країн у Європі та Азії і на Близькому Сході, то середня експортна ціна російського газу буде знижуватися більш динамічно, ніж очікується. Тобто ціна 266 доларів за тисячу кубометрів, якщо відбудеться сценарій здачі ГТС, може виявитися близькою або навіть вище, ніж для європейських споживачів. Таким чином, ми наступимо на «харківські граблі-2». Тоді виникає питання: чи варто це робити взагалі?»

Також пан Гончар нагадав про те, що традиційний партнер «Газпрому» німецька компанія E.ON SE, за неофіційними даними, хоче скасувати три довгострокові контракту з «Газпромом». «І хоча офіційно інформація була спростована, але, як відомо, диму без вогню не буває. Очевидно, що німецька компанія почала системну гру, спрямовану на перегляд довгострокових газових контрактів з «Газпромом», що не може не вплинути на «Газпром» з точки зору більш гнучкої цінової політики. Тому ці тенденції газових цін у Європі і нафтових цін у цілому в світі приведуть, на нашу думку, до того, що російський прогноз щодо зниження середньої експортної ціни газу до Європи (329 дол. за тисячу кубометрів) може стати реальністю не в 2016 році, а вже в наступному», — зазначив він.

На думку М. Гончара, Україні слід відмовитися від намірів відчуження ГТС, зберегти її в державній формі власності за будь-яких обставин. Інша справа, що потрібно реформувати «Укртрансгаз» і «Нафтогаз України» відповідно до директив ЄС.
Також Україна повинна домагатися перегляду ціни на газ – це потрібно робити на підставі статті 4 чинного контракту, де все-таки є певна можливість для України добиватися перегляду. «Не надходити за принципом: віддамо ГТС – отримаємо дешевий газ, який потім виявиться недешевим, а спробувати використовувати юридичний потенціал нехай і недосконалого контракту», – вважає експерт.

Нарешті, у взаємодії з Єврокомісією, зацікавленими компаніями, банками Україна повинна просувати проект створення східноєвропейського газового хабу, а також продовжувати роботу з диверсифікації поставок газу, розробки покладів нетрадиційного газу і видобутку на шельфі.
Чим більше газу буде транспортуватися по українській газотранспортній системі в ЄС, тим більше доходів буде мати вітчизняна економіка, зазначив Shaun Lee, Director of Field Operations, GESS/GESA. «Якщо Україна шляхом впровадження заходів з енергоефективності та енергозбереження, а також використання поновлюваних джерел енергії буде споживати менше газу всередині країни, а також буде більше транспортувати газу в країни Європи, то Україна здобуде енергетичну незалежність. Це буде також вирішенням екологічних питань», — сказав він.

Це реально зробити, вважає пан Lee. Він нагадав, що видобуток сланцевого газу в комплексі з енергоефективністю перетворили США з імпортера природного газу в енергетично самодостатню державу. Важливим питанням для України є при-потяг інвестицій в енергетичні проекти. Йдеться про величезні кошти. Втім, де їх взяти, не є проблемою, зауважив іноземний представник. Міжнародні фінансові організації охоче підуть назустріч, якщо Україна виконає зобов'язання, взяті її в рамках членства в Енергетичному співтоваристві.

Дмитро Марунич, незалежний експерт,
вважає, що держава повинна визначитися з пріоритетами в енергетиці. «Чому нас має хвилювати майбутнє НАК «Нафтогаз України», а не те, за якою ціною споживачі через п'ять-десять років будуть купувати газ?, – дивується він. – Ми повинні чітко розуміти, що рух у бік Європи — це високі ціни на енергоносії для кінцевого споживача. Наприклад, ціна для побутового споживача в Німеччині перевищує 500 євро, в Данії – 700 євро. Чи можуть українські споживачі в осяжній перспективі витримати такі ціни? Однозначно, ні. У цій ситуації консорціум неминучий. І я думаю, що до кінця поточного року, враховуючи вкрай важке становище з бюджетом, він буде все-таки створений – у двосторонньому форматі, можливо з відкритими дверима для європейської сторони, хоча це вельми теоретичне припущення».

На неоднозначність ситуації, в якій зараз опинилася Україна, вказує і Володимир Саприкін, незалежний експерт. «Питання української ГТС обрісло політичними і геополітичними передумовами, питання тарифів дуже чутливе для України і є ще багато питань, які не мають однозначного рішення», – констатував він. У цій ситуації він вважає за доцільне запросити у Міністерства енергетики та вугільної промисловості план реформування газової промисловості України, включаючи НАК «Нафтогаз України», тарифної політики і т.д. і надати на суд вітчизняних та міжнародних експертів. Втім, цілком може виявитися, що такого плану взагалі немає. Саме відсутність державної програми розвитку нафтогазового сектору експерти називають причиною всіх нинішніх бід в галузі.Тим часом, цілий ряд подій, що стосуються вітчизняної ГТС, відбувся після згаданого заходу.

Реверсні очікування
Як повідомили в Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України, у третьому кварталі поточного року Україна платитиме за російський газ по 400 дол. за тисячу кубометрів. Тому реверс з Європи важливий для України, в тому числі і як спосіб впливу на Росію в питанні визначення ціни газу, зазначають експерти.

Фахівці дійшли висновку, що радикально вирішити проблему українського газового ринку і, зокрема, ГТС України можливе лише шляхом його реорганізації за європейськими стандартами, з подальшою інтеграцією в європейські ринки. При цьому запропоновані ними заходи з реформування газового сектору України за європейськими принципами на тлі прогнозованої більшістю ключових світових аналітичних структур позитивної динаміки європейських ринків газу зможуть вивести ГТС України в проектні режими роботи і проектне завантаження після 2030 року.

За матеріалами: Журнал «Energy.Нефть&Газ»

Теги