1 серпня міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький анонсував перехід на нові стандарти палива. Українці, теоретично, вже не зможуть придбати паливо стандарту Євро-2. У той же час, подібна заборона може стимулювати тіньовий ринок.
Довгоочікувана заборона
1 липня в Україні закінчилися старі ГОСТи якості палива, через що ввезення в країну палива стандарту Євро-2 і Євро-3 виявилося неможливим. Крім цього, закінчення дії ГОСТів 4063—2001 “Бензини автомобільні. Технічні умови” та 3868-99 “Паливо дизельне. Технічні умови” поставило фактично поза законом такі популярні марки пального, як бензин А-76/80. Фактично, Україна не випередила час – у Росії паливо стандарту Євро-2 було заборонено до продажу з 1 січня 2011 року. Однак через виникнення дефіциту бензину заборону перенесли на 2 роки. Вона почала дію з 1 січня поточного року. У Європі, де даний стандарт і був розроблений, ще в 1999 році йому на зміну прийшов стандарт Євро-3. В Україні ж на цей стандарт перейдуть лише зараз. “Так, прийнято рішення… згідно з національним планом дій з переходу на Євро-3, Євро-4, Євро-5”, – запевнив українських журналістів міністр. Слід зазначити, що український уряд планував дану заборона досить давно – з 1999 року. Однак тоді домоглися лише перенесення відповідного рішення на 2005 рік, потім рішення перенесли на 2011 і ось, нарешті, в 2013 році ГОСТи нарешті закінчилися. Причина, по якій Україна так довго тягнула з переходом на новий стандарт палива банальна – в країні вкрай мало нафтопереробних заводів, здатних це паливо виробляти. У першу чергу побоювалися за державний – належить “Укргазвидобуванню” – Шебелинський НПЗ. Підняли це питання журналісти і на зустрічі зі Ставицьким. “Він (Шебелинський НПЗ – ред.), по-перше, не зупинятиметься, а по-друге – ми докладаємо зусиль, щоб налагодити там випуск Євро-3 і Євро-4”, – відповів міністр журналістам.
Однак крім Шебелинського НПЗ в державі є й інші заводи, що належать приватним компаніям. І не всі з них готові до переходу на виробництво нових видів палива. По суті лише три великих нафтопереробних заводи здатні випускати паливо стандарту Євро-3 і вище: Кременчуцький, Лисичанський і Одеський. Перший контролює група “Приват”, яку пов’язують з Ігорем Коломойським, другий – “Роснефть”, третій – ВЕТЕК Сергія Курченко.
Що ж стосується міні-НПЗ, то більшість з них не здатна виробляти паливо нових стандартів (втім, той же Євро-3 в Європі давно не новий і з 2005 року “віджив своє”). Втім, їм і так доведеться несолодко. Як прогнозує директор аналітичної групи Da Vinci AG Анатолій Баронін, у другому півріччі влада спробує на законодавчому рівні прийняти комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію діяльності міні-НПЗ. За його словами, якщо уряду вдасться припинити діяльність нелегальних міні-НПЗ, нафтовидобувна галузь України збільшить видобуток нафти і газового конденсату на 10-15% з належною сплатою всіх податків і зборів. За оцінками фахівця, загальний об’єм недонадходжень до бюджету від діяльності міні-НПЗ в Україні становить близько 125 мільйонів гривень щомісяця. “Поліпшення ситуації зі сплатою акцизу на нафтопродукти дозволить запобігти підвищенню акцизів на паливо в середньостроковій перспективі. Уряду необхідно більше уваги приділити заходам з ліквідації схем несплати акцизів і потрапляння на ринок низькоякісного палива з нелегальних міні-НПЗ”, – зазначив Баронін. Раніше ж Міністерство доходів і зборів почало масштабні перевірки міні-НПЗ “у зв’язку з ризиками неповної сплати акцизного збору з нафтопродуктів”. Таким чином, міні-НПЗ навіть якщо й оснастити необхідним обладнанням зараз навряд чи зможуть зайнятися виробництвом палива нових стандартів. Та й для самих українців нові стандарти несуть не тільки хороше.
Кому це треба
Перехід на нові види палива необхідний. І не стільки для того, щоб наздогнати весь інший світ – все-таки, сучасні автомобілі робляться з розрахунку саме на ці стандарти. Мова йде і про те, що нові види палива – більш екологічні, менш токсичні. При цьому, в них менший вміст сірки, що й відрізняє їх від палива, що поставляється з тієї ж Росії. Здавалося б, менш токсичне і щадне для двигунів іномарок паливо має бути однозначно до вподоби українцям. Однак не все так просто.
Варто враховувати, що за рівнем життя Україна – не Франція чи Норвегія. Ці банальні, здавалося б, слова, у даному контексті означають, що більшість автомобілів в країні – або ще радянського, або російського виробництва, або це – старі іномарки. Країна – це не тільки Київ, Одеса, Донецьк чи Львів, а й тисячі міст, сіл і селищ. І дороги там – не шосе, а скоріше – напрямки. Там в пошані “Нива” і “УАЗик”, а не дорогий “паркетник”. Що ж до легкових автомобілів, то і тут у більшості українців немає грошей на дорогі іномарки. Крім того, при постійному зростанні цін на бензин населення, їздячи на застарілих автомобілях, безумовно буде вибирати бензини нижчої якості.
Заборона на постачання Євро-2 і введення мит на старі автомобілі проблему не вирішить хоча б тому, що на сьогоднішній день значна частина палива в країні і так нелегальна. Так, за даними Міненерго, виробництво плюс імпорт мінус експорт бензину і дизпалива за п’ять місяців поточного року склали 2,8 мільйона тонн (941 тисяча тонн бензину і 1,8 мільйона тонн дизпалива). При цьому споживання палива, за інформацією Держстату, досягло 3,5 мільйона тонн (1,4 мільйона тонн бензину і 2,1 мільйона тонн дизпалива). Таким чином, різниця між споживанням і легальним наповненням ринку склала 741,6 тисячі тонн. Ключовим чинником формування цієї різниці є діяльність нелегальних міні-НПЗ – вони поставили на ринок порядку 500 тисяч тонн нафтопродуктів. Згідно з липневим дослідженням аналітичної групи Da Vinci, в Україні налічується 137 міні-заводів, що випускають паливо низької якості. За даними Da Vinci, частка нафтопродуктів, вироблених на міні-НПЗ в Україні, становить близько 15-17% всього ринку країни. Таким чином, міні-НПЗ поки ще можуть задовольнити попит українців на старе паливо. Але, як уже вказувалося, проти цих підприємств урядом відкрита “війна”. А це означає, що повторення російської ситуації з дефіцитом палива на ринку у зв’язку з переходом на нові стандарти навряд чи можна буде уникнути.
Передбачити таку “патову” ситуацію було порівняно легко. Для того ж, щоб її уникнути, необхідно було впроваджувати нові типи палива максимально швидко для того, щоб великі нафтопереробні заводи були змушені модернізувати виробництво і звикати до нових стандартів. Однак з незрозумілих причин (у пресі називали головною – лобі НПЗ) цього не сталося. Власникам ряду НПЗ було вигідно просто “гнати” такий бензин, який давало їхнє підприємство, “вичавлювати всі соки” із старіючого обладнання, а не модернізувати виробництво. І ось, в країні залишилося лише три НПЗ, що можуть виробляти нові типи палива. Безумовно, вони отримають надприбутки. Однак навряд чи їх потужності зможуть покрити весь попит. З іншого боку, в країні маса техніки, якій нове паливо якщо і підходить, то з застереженнями… Затягнувши вирішення питання з переходом на нові види палива, керівництво країни зіткнулося з досить проблемною ситуацією, яка небезпечна щонайменше зростанням цін на бензин і дефіцитом палива. Поки виходу із становища не передбачається.
Борис Рудь
За матеріалами: «Подробности»
