Статті

Хмари над українською ГТС почали розходитися?

Олександр Тодійчук

Олександр ТОДІЙЧУК, президент Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-club», 11 квітня 2009 року дав інтерв'ю газеті "День".

З приходом весни і відповідним зменшенням обсягів споживання газу в Європі дискусії навколо майбутнього української ГТС набули більш спокійного та прагматичного характеру. З надзвичайними потугами, ціною нових фінансових зобов’язань, відтермінувань або максимальних обмежень власних потреб НАК «Нафтогаз України», за жорсткої опіки Кабінету Міністрів України, вчасно розраховується за спожитий газ. Європейські чиновники активно й переконливо доводять своїм колегам із Росії, що 23 березня в Брюсселі нічого, що могло б їх образити, не відбулося. Фінансова та економічна кризи спонукали європейців до пошуку найбільш оптимальних рішень у сфері газопостачання, максимально використовуючи, принаймні на кризовий період, те, що вже функціонує, хіба трохи витратившись на часткове його вдосконалення.

Поведінку українців у цей період слід визнати мудрою. Ми перестали повчати своїх сусідів, яким маршрутом їм краще транспортувати газ, а натомість проголосили готовність до вдосконалення структури НАК «Нафтогаз України», лібералізації власного газового ринку та широкої модернізації, а за потреби — й подальшого розвитку ГТС. І нібито почали наводити лад у власному домі, що було й залишається найбільшою проблемою у взаємовідносинах із нашими партнерами на подальшу перспективу.

Посол Федеративної республіки Німеччини в Україні пан Ханс-Юрген Хаймзет на цьому тижні заявив, що, на його думку, претензії Росії до Меморандуму, підписаного на Міжнародній інвестиційній конференції з питань модернізації української газотранспортної системи не досить обѓрунтовані. «Росію не виключили з цього процесу, навпаки, вона грала провідну роль за круглим столом», — відзначив дипломат. Зважаючи на те, що історія питання змінила своє русло, акцентував дипломат, підписаний декілька років тому тристоронній документ про створення газотранспортного консорціуму почав втрачати свою актуальність.

У відповідь на почуті нами численні застереження, що ЄС так само, як і Росія, прагне отримати контроль над українською газотранспортною системою, включно з бажанням стати її власником чи, принаймні, співвласником, Посол підкреслив: «Для нас головне — як досягти більше прозорості в газозабезпеченні країн Євросоюзу і посилити енергетичну безпеку. Все це не стосується питання, кому належать газопроводи — це не обговорюється». Він також акцентував, що на конференції, перш за все, вирішувалось питання, на яких умовах можна залучати західні фінансові інституції до модернізації української ГТС.

«Україна — це суверенна країна. Вона так само, як і Росія, має право контролювати свої газотранспортні мережі», — констатував в кінці попереднього тижня і голова генерального директорату Єврокомісії по зовнішнім зв’язкам Енеко Ландабуру.

Після занурення у власні, пов’язані з кризою, внутрішні й зовнішні проблеми позиція Росії стає все більш спокійною та виваженою, і це зміцнює фундамент платформи подальших переговорів між усіма учасниками газового ринку, та, що важливо, — українсько-російських. Стають відчутними перші ознаки потепління. Хоча численних політиків та експертів і досі цікавить: які ж такі досі невідомі домовленості були порушені українською стороною у Брюсселі, що викликало непомірну образу і лють Росії? Але з часом і ця інформація, більш за все, буде оприлюднена, зважаючи й на те, що у нас попереду президентські вибори. І якщо неприємні для нас домовленості все ж були, вони можуть стати міною сповільненої дії у найбільш незручний для її учасників час.

Отже, схоже на те, що досить кволо, але процес пішов. Яких ризиків у реалізації обумовленого міжнародного проекту можна чекати з боку України? Мабуть, найбільш важкими для нашої влади будуть навіть не питання джерел отримання довгоочікуваних фінансів, а дефіцит майстерності української команди і потрібного рівня політичної волі, необхідних для проведення так довго очікуваних в Україні й сусідніх державах реформ у «Нафтогазі» і на газовому ринку нашої країни. Тут замішано надто багато інтересів олігархічних груп, політичних сил і кредиторів, і кожен із них боятиметься втратити в цьому процесі своє. Тому стратегія й тактика у вирішенні, перш за все, суто українських проблем мала би бути глибоко продуманою і філігранно відточеною, адже ціна поразки у реалізації Брюссельської декларації може стати надто високою для України, майбутнього нашої газотранспортної системи і для окремих учасників уже близьких президентських і парламентських виборів.

 

Всі статті